30 річниця від смерті Зіновія Красівського

 Немає опису.

Сьогодні день пам’яті Зеновія Красівського, визначного українського громадського діяча, поета, борця за незалежність України.

Зеновій Михайлович Красівський (1929–1991) народився на Івано-Франківщині. Вся його родина належала до ОУН і УПА, за що згодом була репресована – вислана до Казахстану. Націоналістичних поглядів дотримувався і Зеновій Красівський, завжди підкреслюючи, що все, що ним рухає – це любов до батьківщини. І жодної ненависті – ні до кого. Навіть до найзапекліших ворогів. З 1964 року він був членом Українського національного фронту (УНФ; написав програмний документ «Тактика УНФ»), з кінця 70-х років брав активну участь у діяльності Української Гельсінської спілки. Останній Крайовий провідник ОУН (Організація українських націоналістів)  у підрадянській Україні. Автор збірки «Невольницькі плачі», яку написав у тюрмі. Як зауважив Євген Сверстюк: «Він був, за євангельським виразом, з останніх, що стають першими». Можливо, ім’я Зиновія Красівського не настільки відоме як імена інших українських дисидентів, борців з радянським режимом. Віддавши себе до остатку справі, він не залишив по собі мемуарів, не давав інтерв’ю. Його стаж у тюрмах,  на засланні та психлікарнях складає майже 26 років. Як згадує однин із табірних друзів Зеновія Красівського, «від скупих оповідей про його досвід перебування в психлікарнях холола кров… Але вражало те, що він вийшов із того пекла з неушкодженою душею. Він взагалі вирізнявся цілісністю душі». Останній період життя Зеновій Красівський присвятив самовідданому служінню й відновленню Української Греко-католицької церкви. Зеновія Красівського добре пам’ятають на батьківщині. Його ім’ям названо вулицю, йому збудовано пам’ятники. А ще було видано книжку «Благословенні душі, що вміють випромінювати…» присвячену Зеновію Красівському та його дружині Олені Антонів, українській опозиційній діячці, правозахисниці. Як свідчить життя цих двох світлих особистостей – людська гідність, віра та любов – незнищенні.