Леся Українка – геніальна донька українського народу

Сьогодні Україна відзначає 150 років з дня народження геніальної Лесі Українки. Саме вона вслід за Шевченком та Франком говорила про те, що Україна культурна та європейська нація. На її шляхетне виховання та світогляд мали вплив батьки, особлива домашня освіта мами Олени Пчілки, книжки європейських класиків, яких в оригіналі їй читав дядько Михайло Драгоманов та близьке оточення друзів сім’ї, цвіт української інтелігенції. Усе свідоме життя вона боролась з недугою, творила нетлінну спадщину, була трендом і феноменом серед сучасників. Як писав Франко: “була чи не єдиним мужчиною в українській літературі” та, як стверджують бібліографи, в серці завжди залишалась Мавкою з “Лісової пісні”: ...“ Я буду вічно жити. Я в серці маю те, що не вмирає”...

Сьогодні у Стрию біля пам’ятника Будителям відбудеться святкове вшанування Лесі Українки. Школярі готують флешмоб, де викладуть рушниками напис “ЛЕСІ 150”. Початок о 14.00.

 

У морозяний лютневий день 25 лютого 1871 року в м. Новограді-Волинському народилася велика українська поетеса Леся Українка. Л. Українка – це літературний псевдонім, тобто Леся з України. А насправді – Лариса Петрівна Косач. Батько її був юристом, а мати – українська письменниця, яка писала твори під псевдонімом Олена Пчілка. У сім’ї було шестеро дітей. Леся була другою дитиною. З усіх дітей Леся найбільше схожа на батька і вродою, і вдачею: така ж добра, лагідна, обоє мали добру пам’ять. З часом сім’я переїжджає до Луцька, а потім в село Колодяжне. Тут і минуло Лесине дитинство.

Леся була дуже близька з братиком Михайликом, тому іноді їх називали “Мишелося”. Вони любили рухливі ігри, мандри в дрімучий ліс, плавали, стрибали, лазили по деревах.

Леся була не зовсім звичайною дитиною: в 4 роки сама навчилася читати, у 5 років пише листи родичам, у 6 – декламує безліч віршів напам’ять і вишиває татові сорочку, у 9 – вже грає на фортепіано, а з 12 – починає вивчати іноземні мови і вивчила їх 13.

Батьки вчили Лесю шанувати свій народ, звичаї і, звичайно, рідну мову.

Ліля, Лесина сестра згадує: “Панські діти виховувалися тільки польською або російськими мовами. Наша мати поклала собі за мету насамперед навчити нас гарної, рідної мови і народних українських звичаїв, а вже потім ознайомити з культурою інших народів. Усі дивувалися, що ми ходили в національному одязі й розмовляли українською”.

Саме в Луцьку, коли Лесі було 9 років, вона написала перший вірш “Надія” і присвятила його своїй тітці Олені, яку за революційну діяльність було заслано в Сибір. Сім’я Косачів хвилювалася з приводу арешту батькової сестри. Маленька Леся в ту ніч довго не могла заснути. А вранці дала батькові і матері аркуш паперу зі словами вірша. Тоді батьки зрозуміли, що мають дуже вразливу і обдаровану дитину. У 13 років – перший надрукований вірш “Конвалія”. Підпис – “Леся Українка”. Ім’я Українки поєднала з ім’ям своєї доньки її мати Олена Пчілка. В сім’ї Косачів була створена така атмосфера, що всі діти усвідомлювали себе частинкою українського народу.

Леся дуже любила вишивати, а також допомагати мамі й бабусі по господарству. Зі своїм братом Михайлом вирощувала квіти, придумувала різні цікаві й захоплюючі забави. Влітку їхня садиба нагадувала суцільний квітник. Пізніше Леся Українка написала багато творів про ці квіти: “Конвалія”, “Барвіночку мій хрещатий”, казка “Лілея”.

Найбільше любила Леся слухати розповідь старих людей про русалок, водяників, інших казкових героїв, які нібито існують в природі.

Окрім віршів, писала казки, поеми, драми. Деякі вірші покладені на музику. Всім відома казка-драма “Лісова пісня” була написана хворою поетесою в Єгипті за декілька днів до смерті. В ній розповідається про лісову Мавку і її друзів. Про підземне царство Оха дізнаємося з казки про “Оха-чародія”.

Була зима. Леся пішла на річку подивитися, як святять воду, і в неї дуже замерзли ноги. Внаслідок сильної застуди розвинувся туберкульоз кісток. Тяжка недуга потьмарила не лише дитинство, боротьба з нею перетворилася на 30-річну війну – виснажливу, трагічну для Лесу Українки. Та вона не здавалася.

Саме хвороба змушувала Лесю Українку залишати рідний край.

Лікуючись, Леся часто бувала біля моря. Море їй дуже подобалося, тому в багатьох віршах вона писала про загадкову і чарівну морську красу (“Тиша морська”, “Вже сонечко в море сіда”, “Плине білий човник”).

Життя Лесі Українки скінчилося не на рідній землі. Вона померла в Грузії в місті Сурамі у 1913 році, коли їй було всього 42 роки. Похована на Байковому кладовищі.